Батьки емоційно стійких дітей роблять 5 речей інакше: поради психолога

Дитячі істерики, крики та спалахи злості не завжди означають звичайний непослух. За такою поведінкою можуть стояти страх, втома, тривога або інші сильні переживання, з якими дитина ще не вміє справлятися. Про це пише CNBC. Психологиня Джулі Фрага, яка понад 20 років працює з молодими батьками, радить не намагатися будь-якою ціною миттєво припинити небажану поведінку. Значно важливіше навчити дитину розуміти власні емоції та поступово справлятися з ними. Перша звичка — спочатку заспокоїтися самому. Коли дитина кричить або плаче, дорослий легко може відповісти тим самим, тому психологиня радить зробити паузу й кілька повільних вдихів. Спокійна реакція допомагає знизити напругу. Крім того, дитина бачить на прикладі батьків, що сильні емоції можна переживати без крику чи агресії. Друга звичка — шукати причину поведінки. Замість того щоб одразу вимагати припинити істерику, варто спробувати зрозуміти, що саме її спричинило. Наприклад, за брехнею може стояти страх покарання, а за спротивом правилам — бажання отримати більше самостійності. Коли причина зрозуміла, знайти рішення значно простіше. Третя звичка — допомагати дитині називати свої почуття. Маленькі діти не завжди можуть самі пояснити, що з ними відбувається. Батьки можуть ставити прості запитання: чи дитина злиться, сумує, хвилюється або боїться. Так вона поступово вчиться говорити про свої переживання замість того, щоб виражати їх лише криком або агресією. Четверта звичка — стежити за власною поведінкою. Діти багато чого переймають саме від дорослих і спостерігають, як батьки поводяться під час стресу, злості чи тривоги. Якщо певна реакція у дитини повторюється постійно, психологиня радить звернути увагу і на себе. Іноді дитина просто відтворює модель, яку регулярно бачить удома. П'ята звичка — перевіряти, чи не спричинена поведінка звичайним виснаженням або стресом. Особливо це важливо після серйозних змін у житті, появи молодшої дитини в родині або тривалого перевантаження. Фрага радить використовувати принцип H.A.L.T. і перевіряти чотири базові стани: чи дитина не голодна, не сердита, не самотня і не втомлена. Іноді причина зриву вирішується їжею, відпочинком або просто увагою батьків. На думку психологині, головне завдання дорослих — не просто зупинити істерику в конкретний момент. Важливіше навчити дитину розуміти свої емоції та знаходити безпечніші способи їх проявляти. При цьому батькам не потрібно реагувати ідеально щоразу. Набагато важливіше, щоб у родині поступово формувалося середовище, де про страх, злість, сум чи тривогу можна говорити відкрито. 🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover