Марта Костюк: 'Можливо, хтось сприймає мої поразки на Grand Slam як прикрі, але я взагалі так на них не дивлюся'

Марта Костюк в ексклюзивному інтерв'ю порталу 'Великий теніс України' підбила підсумки свого виступу на US Open, детально розповіла про проблему із зап'ястям, оцінила свій найкращий сезон на Grand Slam та пояснила, як змінилося її ставлення до поразок. Також українка висловилася про боротьбу за WTA Finals, виступ за збірну України, життя в Нью-Йорку та дискусію навколо інфлюенсерів на великих тенісних турнірах. – Марто, матч проти Носкової, безумовно, може увійти до числа найкращих матчів сезону. Це була справжня битва, в якій переможниця виграла лише на один розіграш більше – 105:104. Якщо порівнювати цю зустріч із вашим недавнім матчем на Вімблдоні, цього разу боротьба була значно рівнішою. Яким був ваш план на матч і що ви намагалися змінити, щоб нейтралізувати сильні сторони Лінди? – Не думаю, що хотіла б детально говорити про тактичні моменти. Але загалом я розуміла, що цей матч буде іншим. Трава дуже добре підходить під стиль гри Лінди, і, як на мене, це її найкраще покриття. Тому цього разу я бачила більше можливостей ускладнити їй гру. – Після матчу ви сказали, що вам необхідно зробити МРТ через проблему із зап'ястям. По-перше, чи вже є результати обстеження? По-друге, наскільки зап'ястя турбувало вас у матчі з Носковою та загалом протягом US Open? Чи впливала ця проблема на вашу тактику або вибір ударів під час матчів? – Я зробила УЗД, яке загалом підтвердило те, що ми й припускали. Проблема пов'язана з перенавантаженням. Є різні варіанти лікування, але ми обрали більш консервативний шлях. Зараз мені потрібно дати руці максимально можливу паузу й сподіватися, що до азійської серії вдасться її заспокоїти, тому що попереду ще багато турнірів і не хочеться продовжувати грати з болем. Зап'ястя почало турбувати мене ще в Цинциннаті. Спочатку біль виникав переважно під час гри з льоту, тому я не надала цьому великого значення. Але поступово ставало дедалі гірше, і коли ми приїхали до Нью-Йорка, мені вже було боляче виконувати практично всі удари. Нам вдалося трохи стабілізувати ситуацію, але фактично весь US Open я грала з болем. Були конкретні удари, під час яких біль був дуже гострим. У день матчу з Ліндою вже під час розминки ситуація почала дуже швидко погіршуватися, і я навіть не знала, наскільки рука витримає весь матч. Звісно, це дуже сильно вплинуло на мою гру. Багато ударів я просто не могла виконувати через біль, тому довелося змінювати план і адаптуватися вже по ходу матчу. Але для мене це водночас був дуже хороший тест. Навіть не маючи можливості повноцінно використовувати деякі зі своїх найважливіших ударів, я змогла адаптуватися, нав'язати Лінді таку боротьбу й провести дуже сильний матч. Для мене це показник того, що навіть у день, коли я не можу грати у свій теніс на сто відсотків, я все одно здатна знайти інші рішення. – Чи є зараз побоювання, що ця проблема із зап'ястям може вплинути на вашу участь у Кубку Біллі Джин Кінг? – На цей момент таких побоювань немає. Зараз я відпочиваю, рука в шині, і я намагаюся максимально ізолювати її від будь-якого навантаження. Зап'ястя ми постійно використовуємо навіть у найпростіших повсякденних речах, тому зараз важливо дати йому спокій і час на відновлення. Далі будемо поступово дивитися, як проходитиме відновлення. Я планую грати в Гвадалахарі, і добре, що свій перший матч там проведу пізніше, тож у мене ще є час. Проблема є, але наразі вона не настільки серйозна, щоб сильно переживати щодо наступних турнірів чи моєї участі в них. – Якщо трохи відійти від емоцій останнього матчу: два півфінали Grand Slam і четверте коло US Open, баланс 13–4 на 'мейджорах' цього року. Наскільки ви самі задоволені своїм сезоном на турнірах Grand Slam? Це вже той рівень стабільності, до якого ви прагнули, чи після Парижа та Вімблдону результат у Нью-Йорку все одно залишає певне відчуття незавершеності? – У мене немає відчуття незавершеності. Теніс – це спорт, і на іншій стороні сітки завжди є суперниця, тому багато речей просто не залежать від мене. Зі свого боку я можу сказати, що на всіх чотирьох Grand Slam зробила все, що могла, і кожен матч грала на сто відсотків. Для мене це, напевно, найважливіше. Загалом я задоволена своїм прогресом, тим, як почуваюся на корті, і тією стабільністю, яку показую щодня. Саме це для мене зараз найбільший пріоритет, а не конкретні результати. Я продовжую працювати, попереду ще багато турнірів. Завжди є що вдосконалювати, і мені здається, саме цим теніс і прекрасний: він ніколи не зупиняється, тому що попереду завжди є наступна можливість. – Після матчу ви сказали: 'Це лише тенісний матч, усе добре'. Чи могла Марта Костюк три-чотири роки тому так само сприйняти таку поразку? Що найбільше допомогло вам змінити ставлення до поразок, особливо коли йдеться про такі важливі матчі на турнірах Grand Slam? – Насправді навіть не потрібно повертатися на три-чотири роки назад. Ще рік тому я зовсім інакше ставилася до поразок. Пам'ятаю свій матч проти Кароліни Мухової в Ухані – це був останній матч сезону, і я дуже важко переживала ту поразку. За цим стоїть багато роботи й саморефлексії. Я дуже пишаюся тим шляхом, який пройшла, і тим, наскільки змінилася. Ми всі починаємо з різними сильними й слабкими сторонами, і прогрес, якого мені вдалося досягти саме у своїх слабких сторонах, для мене сьогодні є однією з найбільших перемог у кар'єрі. Можливо, хтось сприймає мої поразки на Grand Slam як прикрі, але я взагалі так на них не дивлюся. За результатами це мій найкращий сезон на Grand Slam, тому мені просто немає на що скаржитися. Я забираю з собою і перемоги, і поразки як досвід та продовжую рухатися далі. А найважливіше – це здоров'я. Якщо воно є і ти можеш грати, наступного року в мене буде ще чотири можливості. Тому я просто сподіваюся, що все буде добре. – З огляду на те, який сезон проводите ви та Еліна Світоліна, чи відчуваєте, що цього року збірна України приїде до Шеньчженя вже в дещо іншому статусі – як одна з команд, від якої справді очікують боротьби за титул? – Мені здається, командні турніри – це зовсім інша історія. Там може статися що завгодно, і перемогти може навіть команда, яку взагалі не вважали фаворитом. Саме цим такі турніри й цікаві — у них завжди багато несподіванок. Для нас найважливіше, щоб кожна знала, що їй потрібно робити, і виконала свою роботу настільки добре, наскільки може. А яким буде кінцевий результат, ми не знаємо. Тому я концентруюся на своєму завданні: вийти й постаратися виграти свій матч, підтримувати дівчат, бути готовою зіграти пару, якщо буде потрібно. І просто бути з командою і в перемогах, і в поразках. У нас дуже рідко буває можливість проводити такий час разом, тому для мене це завжди особливий досвід, яким хочеться насолоджуватися. – Після US Open ви залишаєтеся зовсім поруч із топ-8 у Race, тож боротьба за місце на WTA Finals для вас триває. Наскільки потрапляння на Підсумковий турнір є конкретною метою на завершальну частину сезону, зважаючи ще й на те, що попереду досить насичена азійська серія? – На сьогодні в мене є важливіше завдання – відновити руку, щоб взагалі мати можливість грати. А вже ближче до Токіо можна буде дивитися, якою буде ситуація в Race і чи залишатимуться шанси потрапити на Підсумковий турнір. Для мене мета потрапити на WTA Finals – це приблизно те саме, що мета увійти до топ-10 чи виграти Grand Slam. Я вважаю, що потрібно концентруватися передусім на тому, що безпосередньо залежить від тебе: добре тренуватися, працювати над своїми сильними й слабкими сторонами, віддавати все, що маєш, у матчах, продовжувати розвиватися й не зупинятися. Якщо так складеться, що я потраплю на Підсумковий, – супер. Якщо ні, нічого страшного, буде ще наступний рік. Звісно, цікаво було б зіграти цього року в Індіан-Веллсі в листопаді. Навіть цікаво, наскільки там буде холодно в цей час. Але поки для мене найважливіше – здоров'я. Саме на цьому я зараз зосереджена. – Трохи фанове запитання. Ви вже третій рік живете під час US Open у Вільямсбурзі і говорили, що вам там подобається більше, ніж на Мангеттені. За ці три роки вже з'явилося якесь своє улюблене місце або ритуал у Нью-Йорку, без якого US Open для вас тепер не US Open? – Так, за цей час у нас уже з'явилося кілька своїх місць і ритуалів. Є улюблений італійський ресторан Baci & Abbracci. Ми знайомі з його власниками, а ще там працює офіціант, якого ми з чоловіком просто обожнюємо. Він неймовірно тепла людина. І ми вже знаємо: коли приїжджаємо до Нью-Йорка, це одне з перших місць, куди йдемо. Ще в мене є традиція заходити до магазину Wilson і вибирати собі речі. У мене не так часто буває можливість просто прийти в магазин, усе подивитися й приміряти, тому що зазвичай речі мені надсилають. Особливо люблю щось знаходити в чоловічому відділі. Ну і, звісно, трохи шопінгу в Нью-Йорку теж завжди є. І ще один наш ритуал – ходити в Othership. Цього року вони якраз відкрилися буквально в сусідній від нас будівлі. Під час самого турніру я туди вже не ходжу, але до нього і після намагаюся користуватися можливістю. Я просто обожнюю це місце. Насправді в мене навіть є така мрія – колись відкрити щось подібне в Україні. Я поки взагалі не знаю, як це реалізувати, і навіть не сприймаю це як якийсь бізнес-проєкт. Мені просто дуже хочеться дати людям можливість отримати такий досвід. Тим більше в Україні дуже люблять сауни, тому, мені здається, це було б ідеальне поєднання. Це така моя маленька мрія, до якої я ставлюся з якимось дитячим запалом. – Цього року на US Open багато обговорювали тему блогерів та інфлюенсерів, яких запрошують на турнір. На деяких матчах навіть виникали ситуації, коли їхня активність у гонитві за контентом заважала тенісистам. Чи стикалися ви цього року з чимось подібним? І як загалом ставитеся до того, що така аудиторія стає дедалі помітнішою частиною великих тенісних турнірів. – Особисто з інфлюенсерами я цього року не стикалася. Наскільки я розумію, такі ситуації переважно траплялися на Еш. Але на Армстронгу під час нашого матчу було дуже шумно. І різниця особливо відчувалася наприкінці другого сету та протягом третього, коли люди вже були зосереджені на матчі. Між розіграшами ставало тихо, а шум з'являвся вже тоді, коли глядачі вболівали. Щодо інфлюенсерів загалом, мені здається, кожен Grand Slam має свою особливу атмосферу. US Open завжди відрізнявся тим, що тут усе трохи нагадує джунглі, а тепер до цього додалася ще й така складова. Я нормально до цього ставлюся, але вважаю, що має бути базовий етикет, якого дотримуються всі. Якщо ти акредитований на турнірі, для тебе існують певні правила – незалежно від того, спортсмен ти, фотограф, представник медіа чи інфлюенсер. Наприклад, минулого року була ситуація з фотографом, який вибіг на корт і через це втратив акредитацію. Тобто для кожної групи є певні межі, і проблема виникає тоді, коли хтось за них виходить.