У тисячолітньому Євангелії знайшли ДНК небезпечного вірусу: як він опинився на сторінках

У середньовічних рукописах вчені виявили ДНК вірусу віспи овець, причому один зі слідів знайшли у Йоркському Євангелії, створеному приблизно тисячу років тому. Дослідники вважають, що пергамент міг зберегти генетичні сліди хвороб тварин, зі шкіри яких виготовляли сторінки. Про це йдеться у дослідженні, опублікованому в Science Advances. Науковці отримали 21 новий геном вірусу віспи овець. Автори роботи вважають їх найдавнішими геномами представників родини поксвірусів серед усіх, які вдалося знайти досі. ДНК вірусу виявили на 17 пергаментних аркушах із європейських бібліотек та архівів. Серед них були сторінки Йоркського Євангелія, створеного в Кентербері приблизно у 990–1020 роках і нині збереженого в Йоркському соборі. Сліди вірусу також знайшли в латинському глосарії приблизно 800 року, копіях послань апостола Павла та інших середньовічних документах. Ще один позитивний зразок отримали з аркуша XV століття. Загалом дослідники проаналізували 754 зразки, серед яких були старовинні пергаменти та археологічні рештки овець. Щоб не пошкодити рукописи, реставратори обережно стирали поверхню сторінок гумкою, а отриманий пил використовували для виділення ДНК. Саме походження пергаменту може пояснювати, як вірус опинився на сторінках книг. У середньовіччі його виготовляли зі шкіри тварин, тому разом із матеріалом могли зберегтися й генетичні сліди інфекцій, якими хворіли стада. Водночас результати виявилися несподіваними. Із 17 заражених аркушів 10 були виготовлені з телячої шкіри, чотири — з козячої і лише три — з овечої. Точного пояснення цьому поки немає. Науковці припускають, що вірус міг передаватися між шкурами під час обробки, потрапити на сусідні сторінки або залишитися після використання овечих матеріалів під час виготовлення чи ремонту пергаменту. Віспа овець є важким вірусним захворюванням, спорідненим із натуральною віспою людини. У неімунному стаді захворюваність може сягати 75–90%, а смертність — близько 50%, причому серед молодих тварин вона може бути ще вищою. Хвороба також різко знижує виробництво молока, вовни та м'яса, а на шкірі тварин залишаються характерні пошкодження. Найдавніші сліди цього вірусу вчені знайшли не в книгах, а в зубах овець. Один із зразків походить із поселення бронзової доби Миржик у Казахстані й датується приблизно 1875–1645 роками до нашої ери. Ще один стародавній зразок виявили на території Алтайського краю. Це означає, що вірус віспи овець циркулював уже приблизно 3500–3800 років тому. Генетичний аналіз показав, що за цей час вірус змінився відносно мало. Дев'ять генів, які не працюють у сучасних вірусах віспи овець, уже були неактивними у стародавньому зразку з Казахстану. На цій підставі автори припускають, що ключове пристосування вірусу до овець могло завершитися приблизно 4000 років тому. Дослідники вважають, що старовинні бібліотеки можуть стати своєрідними архівами давніх інфекцій. Пергамент здатний зберігати не лише тексти, а й генетичні сліди хвороб, які вражали тварин сотні й тисячі років тому. У майбутньому таким способом науковці сподіваються знайти стародавні геноми й інших споріднених вірусів, зокрема віспи кіз і вірусу вузликового дерматиту великої рогатої худоби. 🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover