Что меняется в расчетах Путина после визита Уиткоффа

Отец челночной дипломатии Киссинджер, пожалуй, уже давно отказался бы от своего детища, наблюдая за суетой потомков, которые второй год подряд покупаются на уловки бывшего КГБиста Ми, мабуть, остаточно щось пропустили в цій пєлєвінщині, де воєнні злочинці поступово перетворюються на селебріті. Дипломатія, звичайно, передбачає ввічливість навіть з диктаторами, злочинцями та людьми, яких особисто гидко бачити за одним столом. Реклама Саме для цього цивілізація колись і придумала дипломатію, міжнародне право та переговори, а не стрілянину в стилі розборок на Черкізівському. Але між дипломатичною ввічливістю та захопленим фанатом, який нарешті потрапив за лаштунки до кумира, існує певна відстань. Особливо коли твій кумир розвʼязав найбільшу повномасштабну війну в Європі після Світової, чиї війська роками вбивають цивільних, руйнують міста та викрадають дітей, а Міжнародний кримінальний суд видав ордер на її арешт. Можна вести переговори з Путіним. Можна тиснути йому руку. Можна навіть чемно подякувати за прийом, якщо цього потребує протокол. (Протокол, щоправда, ніде не вимагає поводитися так, наче тобі щойно дозволили сфотографуватися з Міком Джаггером після концерту.) Але розповідати йому, що зустріч із ним стане одним із найкращих спогадів твого життя, це вже не дипломатія. Це фотографія на пам'ять біля місця злочину, після якої фотограф підходить до підозрюваного та дякує за чудові враження. Це фотографія на пам'ять біля місця злочину Батько човникової дипломатії Генрі Кіссінджер, мабуть, уже давно відмовився б від свого дітища, спостерігаючи за хаотичною метушнею своїх нащадків, які другий рік поспіль ведуться на неприховані трюки колишнього КДБіста. Взагалі, спіймав себе на думці, що все це дедалі більше нагадує презентацію не оригінального стартапу без зрозумілого плану реалізації. Чого хочуть сторони — загалом зрозуміло, з формою теж начебто все ясно. А от із суттю — явно проблеми. По-перше, незрозуміло, чому Путін взагалі має змінити свої плани. Що саме повинно статися, аби дід вирішив, що продовжувати війну йому вже менш вигідно, ніж домовлятися? Реклама: Можна розмовляти п'ять годин замість трьох, але поки в Кремлі впевнені, що можуть бити частіше, просунутися далі і за кілька місяців отримати більше, усе це справді має вигляд історії заради автографа та спогадів на пенсії. По-друге, існує повірʼя, що посередник має бути або нейтральним, або, принаймні, мати важелі впливу на обидві сторони переговорів. Чим США можуть впливати на Україну, ніхто не приховує — зброя, розвідка, ППО та політична підтримка роблять нас значно чутливішими до американського тиску. А от які важелі впливу американці мають на Путіна і чи хочуть/зможуть вони ними скористатися — поки не дуже очевидно. За такого дисбалансу виникає доволі неприємна механіка. Коли посереднику легше домогтися поступки від однієї сторони, природно виникає спокуса тиснути саме на неї, навіть якщо переговори зайшли в глухий кут через позицію іншої сторони. І по-третє, час. Вашингтону потрібен результат, і бажано швидко. Дональд Трамп сам зробив здатність швидко завершувати війни частиною власного політичного образу. До того ж тисне політичний календар: на носі проміжні вибори, а приблизно за рік почнеться президентська кампанія. Утім дедлайни посередника працюють лише тоді, коли їхнього спливу бояться усі сторони. Якщо одна зі сторін вважає, що час працює на неї, чужий поспіх перетворюється на її переговорний ресурс. І якщо Путін переконаний, що час грає на його боці, американський календар стає не інструментом тиску на Кремль, а перевагою Кремля за столом переговорів. Чим швидше Вашингтону потрібен результат, тим більше сенсу Москві тягнути час, продовжувати війну й чекати наступної пропозиції. Тому я б менше дивився на кількість візитів Віткоффа і частіше ставив собі питання, що після кожного такого візиту змінилося в розрахунках Путіна. Зараз відповідь виглядає доволі очевидною — нічого. Реклама: На позицію Путіна поки більше впливають навіть не події на полі бою, а кадри палаючих НПЗ, складів і заводів, бажано видимі з вікон Кремля. Оригінал Текст опубліковано з дозволу автора